Той фрагмент, що я їхав до корпусу пропустимо, тому що нічого особливо цікавого та смішного. Все почалось пізніше...
Психологія творчості. Завдання: Ми маємо два слова, які характеризують певний предмет. Вам потрібно, маючи два слова, підібрати якомога більше варіантів. Приклад (рос. мовою): "дикий, прозрачный". Варіант: "целофановый пакетик" брошенный в диком лесу.
Нашими словами були "тупой", "легкий". Одна дівчинка видала дуже оригінальний варіант: "мальчик с шариком".
Було ще багато веселих порівянь і в інших завданнях, та їх я, нажаль, не запам'ятав.
Далі повертаємось ми в маршрутці додому. Народу повно, все забито. Хто користується таким транспортом, той в курсі. Стою на виступі біля водія, подруга сидить, навпроти нас за водієм сидять два чоловіки. Їдемо. Десь із середини лунає крик бабусі: "На кладбище мне пожалуйста!". Мужик котрий сидів ближче до нас дивно перекосився, і щойно я закрився, щоб почати ржати (інакше не можу, через хворобу) його розірвало. Пів маршрутки випало в дикому ржачі.
Заштовхали нас у вагон метро. Їдемо. Подруга з подивом розглядає все навколо і задає дуже цікаве питання:
- Це мене глючить, чи сніг іде?
Коли роздивився я, то сніг і справді йшов. В салоні.
Пожартували на рахунок того, що ж нас чекає в тунелі. Моїм варіантом була штукатурка, а подруга додала: "з рештками померлої криски".
Заїжджаємо до тунелю, як щось починає бризкати. Із вентиляції починає текти якась чорна рідина. Всі хто був в нашому кутку були обляпані. Що ж... Було весело відтирати моську і куртку від тієї гидоти.
От такий у нас транспорт...