Тарас Антипович. Хронос
Posted: неділя, 4 березня 2012 р. by v1v0zabra in Мітки: Антипович, критик, Хронос
0
Тарас
Антипович. Хронос.
Моя
версія.
Що ж сколихнуло мене до придбання
цього роману? Невеличкий ажіотаж серед
знайомих та не дуже. Молода зірка і все
таке. Купив, впорався за кілька годин,
бо ж не великий: 196 сторінок тексту 14
кеглем з 1,5 відступом не так вже й багато
як на роман. То ж за об'ємом це скоріше
повість.
В
анотації до роману читаємо: “Хронос"
— футурологічний роман з винятково
ефектним сюжетом і прискіпливо-болісним
поглядом на світ найновіших технологій
та одвічних людських спокус. Події
роману беруть початок 2040 року, коли
новий науковий винахід кардинально
змінює долі людей. За образом
космополітичного суспільства у новій
книзі цього надзвичайно обдарованого
молодого письменника проступає віртуозна
проекція на сучасну Україну.
”
Якщо
це все так і залишити в лапках і дописати
— сарказм, то це буде суща правда. То
почнемо з початку і з самого футуризму,
котрий в романі не так вже й легко
відшукати, попри таку легкість на перший
погляд. Хтось натякне на те, що події
роману починаються у 2040 році і це натяк
на футуризм. Однак це не вірно, вірніше
на фантастику, ніж на футуризм. Але і з
цього боку, роки описані в романі значення
не мають. Події з легкістю могли б
відбуватися в наш час, що на мою думку,
мало б більший ефект і більшу роль
викриття нашого суспільства. Неодноразово
ми зустрічали щось подібне у американських
фільмах: винахідник створює новий
цікавий революційний прилад, котрий
потім використовують у злих цілях і
розпочинається хаос. То ж це традиційно,
і революції ніякої. Створення “гібридів”
віддалено нагадує вівісекцію доктора
Моро із оповідання Герберта Уелса
“Острів Доктора Моро”.
Весь
футуризм за теорією можна вмістити у 3
“М” : місто, машина, маса. Якщо з двома
“М” ще можна якось повертітись “хрономат”
та “люди”, то з містом - ніяк, адже
описується “космополітичне суспільство”
(цікаво правда звідки з роману про це
можна здогадатися? В кінці випаровування
років і поява “пророка” розцінюється
як диверсія іншої країни). З іншого боку
до футуризму можна віднести все ж тих
же “гібридів”, котрі явно натякають
на принцип “заперечення естетизму”.
Як не крути, але цього замало, щоб обізвати
роман футуристичним.
Що
ж із “прискіпливо-болісним
поглядом на світ”?
Ну те, що чиновники бавляться часом як
хочуть, що починається “опозиційна”
боротьба за час це скоріше інтерпретований
погляд на реалії буття. Звідси й проекція
на Україну, та далеко не віртуозна,
навіть трошки не прикрита і не подана
в приємній обгортці (все ж футуризм, чи
невміння автора?).
В
цілому роман читається швидко, та без
напруження. Неприємні моменти “сленгу”
ріжуть слух і створюються відчуття
“хлопчатості”, а не “дорослості”. За
виглядом не створюється відчуття
цілісності картини, немов нам “нарізали”
скибками фрагменти, а там вже додумуй
і склеюй, попри все те, що ніби сюжетні
лінії зводяться до однієї наприкінці.
Мабуть автор хотів створити ілюзію
масовості та всеохопності, що, нажаль,
не вдалось.
Як
висновок, можна сказати, що книга “на
прочитати й забути”, бо на більше не
тягне. Після неї не залишається поля
для роздумів, та й бажання розмірковувати
й копатися немає, бо хіба є що шукати?
Якщо вилучити деякі фрагменти тексту,
а деякі підкорегувати, то вийде цілком
не погана книжка для школярів 12-14 років.
Оцінка:
Сюжет:
4/10;
Стиль:
4/10;
Композиція:
3/10;
Загальна
оцінка: 4/10