Холод внутри

Posted: неділю, 9 грудня 2012 р. by Unknown in
0

Бог на арене
Не простит он ошибок
Не простит никаких
Полумер, полусил
Пишешь, прости уж,
Больно не шибко
Сердце свое от
Избытков хранишь
Холод внутри
Не холод извне
Сжигаешь обрывки
Песен в огне
В тщетных попытках
Душу согреть
От вина прозревая
Ах, нечего греть!

У Філадельфії завше сонце

Posted: середу, 31 жовтня 2012 р. by Unknown in
0

Для Неї...


У Філадельфії завше сонце
Навіть коли падає дощ
А ми гуляємо вулицею Ванкувера
Заповненого прохолодою

Ритми

Posted: середу, 17 жовтня 2012 р. by Unknown in
0

За вікном гуля
Снігоочисна машина
Чи ні, чи наснилось
Лягав спати опівночі літа
Прокидався під треті півні зими
Ранкова осіння усмішка
Натякала на вечір весни
Чи це в мене збилися ритми
Чи погода почала маскарад
Чи приїлись засірені будні
І веселку одягли вихідні.

Содом моєї душі, Гомора твого серця...

Posted: by Unknown in
0


Содом моєї душі,
Гомора твого серця
Апокаліпсис наших думок
На Армагедоні нашого щастя
Чотири руки-вершники
Війни холодних дотиків
Темні води провалля
В яке ми звалились, дурні
Нікчемні боги хаосу
Нікчемні світу творці

Рештки тебе

Posted: суботу, 13 жовтня 2012 р. by Unknown in
0

Я випльовував із кров’ю
Легені заповнені коханням до тебе
В умивальник одного з провінційних
Тубдиспансерів
Я забагато дихав тобою
Занадто переповнився
Отруєння - вірус - хвороба
І лежачи серед інших
Таких же хворих нікчем
Дивлячись на облуплену стелю
Готуюсь роздерти груди
Аби нігтями видерти
Рештки тебе

08.09.2012

Минула ніч, минулий ранок

Posted: by Unknown in
0

Ніч була коротка, розкута
Ніц романтики, меланхолії
Ніц нормальної довжини
Переповнена статевим актом
Стогіном, конвульсіями
Біологічними виливами
Досягнутої мети

Ранок був довгим, нудним
Без прощань, питань
Кави в ліжко, обійм, поцілунків
Ранкового сексу на прощання
Було лише ліжко холодне й пусте
І безкавове розчинне серце

08.09.2012

Заборонені тексти про які лише говорять

Posted: by Unknown in
0

Заборонені тексти про які лише говорять
Або які читають перед розстрілом
Коли вже нема що втрачати
Коли смерть незабаром і лишається воля
Думок спогадів дій
Воля бути вільним від страху
Воля бути вільним від моралі
Воля бути розстріляним ставши героєм
Перед обличчям (людства) самого себе


8.09.2012

Бернгард Шлінк. Читець.

Posted: суботу, 29 вересня 2012 р. by Unknown in Мітки: , ,
0




  Книга Бернгарда Шлінка “Читець” вийшла друком ще у 1995 році, та на просторі СНД набула популярності лише кілька років тому. Феноменальний роман, який викликав такий же фурор, як і “Парфюмер”, перекладений 39 мовами, і лауреат численних премій.

Не пишеш і не йдеш

Posted: вівторок, 25 вересня 2012 р. by Unknown in
0

Не пишеш і не йдеш
не кличеш
І не шукатимеш
Тим більше не знайдеш
Світло у вікні
Комусь увімкнеш
Із кимось іншим
Вулицею йдеш

Спалені рядки
Не створять вірші
Ізнова усе не проживеш
Залишилось одне
Шукати втішні
Спогади
І може віднайдеш...


25.09.2012.

Пустка

Posted: четвер, 20 вересня 2012 р. by Unknown in
0

    Суміш грації, ритміки, пристрасті, насолоди, легкої музики. Картина була надто чудовою, щоб її порушувати, тому я просто вийшов із квартири залишивши свою дівчину поверхи якогось мудака. Перед очима й досі стояла сцена ніжності, задоволення на її обличчі... Він мав її в моїй квартирі, на моєму ліжку... Нехай дівчину не можна привласнити, бо то є істота вільна, але це моя квартира, це моє ліжко, і це зовсім не етично по відношенню до мене. Залишки романтики в голові добив ногами, і повернувся до квартири. Тепер він був із верху. Що ж, тим зручніше. Якщо чесно, ідіотський вираз обличчя у людей під час сексу.

(НЕ)свобода слова

Posted: вівторок, 18 вересня 2012 р. by Unknown in
0

Я, як і раніше, зовсім не розуміюсь на політиці, але навіть мого не розуміння достатньо для того, щоб зрозуміти той факт, що нас десь конкретно так наїбали надурили. Дурнуватий закон про мову, заборона мітингів, заборона говорити правду в мережі... Щоправда я наївно думав, що прийняття закону про мови матиме дещо інший ефект. Але сьогодні після прочитання матеріалу про внесення змін до Кримінального та Кримінально-Процесуального кодексу мені згадалась давня япоська мудрість: "Коваль погано підкував коня. Кінь загубив підкову. Через коня вчасно не була доставлена грамота. Через недоставлену грамоту генерал не зміг здійснити правильний маневр. Через те, що генерал не здійснив маневр, війну програли". Звучить якось надто голосно, і здається до чого ж тут це...

Ми не забудем поснути, та забудем прокинутись

Posted: пʼятницю, 14 вересня 2012 р. by Unknown in
0

Ось так
Колись
Ми не забудем
поснути
Та забудемо
прокинутись
Наші серця
поснувши
Зупиняться
Навіть кров
у венах посне
та зупиниться
І на ранок ті
що прокинулись
Вмиються
замість росів
слізьми
Замість добранок
помоляться
І їхнє життя
ненавдовго
зупиниться

"Пан з пана, чи пан з Івана", або про зарозумілих розумників.

Posted: вівторок, 11 вересня 2012 р. by v1v0zabra in
1


Деколи, як послухаю своїх знайомих, або почитаю різні історії, та коментарі на блоґах\форумах - хочеться хапатися за голову. Певне, не в мене одного складається враження, що там ледь не суцільні генії, які народились геніями, і одразу все знали. Звісно є такі речі, як “затупив”, “недочитав”, “нездібний”, але це зовсім не привід для знущання. Ви хочете сказати, що ви завжди все знали, і ніколи не були новачками? Це нонсенс. Чи може все в іншому криється: вас принижували в дитинстві такі ж самі, ким ви стали; чи просто ви не можете нікому нічого довести в реальності, і виливаєте купу бруду на інших, хто не настільки добре знається як ви; чи просто ви закомплексована зануда, яка може себе реалізувати лише так; чи ви навіть на найменший прояв культури й поваги\самоповаги не здатні.

[Рей Бредбері. 451 за Фаренґейтом], або чому потрібно читати.

Posted: неділю, 12 серпня 2012 р. by v1v0zabra in Мітки: , , ,
3


В мене якась ненормальна звичка - щойно з’являються зайві гроші, я йду до магазину й витрачаю їх на книжки. Однак, це трапляється не тільки, коли вони гроші зайві. Я давно збираюсь купити собі нові навушники, та щойно з’являються на них гроші, я обов’язково проходжу повз книгарню. Кілька днів тому я завітав у “Книгарня “Є”, де побачив 3 книги Рея Бредбері видруковані видавництвом “Богдан” у серії “Горизонти фантастики”. Це були magnum opus величного фантаста: “451 за Фаренґейтом”, “Марсіанські хроніки” та “Кульбабове вино”. Так, як книги виявились не дорогими, грошей вистачило одразу на всі три, і от вчора я вже на радощах йшов додому несучи в руках доповнення до моєї маленької бібліотечки.

Холодна Соната

Posted: неділю, 5 серпня 2012 р. by v1v0zabra in
0

Вона стояла на морозі
Із саксофоном у руках
Здаватися могло що босі
Ті ніжки сховані в снігах

Душу рвав собі і людям
Металевий інструмент
Давала волю ніжним грудям
Та що жила в один момент

Та різко музика змовчала
Морозом горло обпекло
Лише хвилину постояла
І далі знову загуло

05.08.2012.

Ти сиділа за столом

Posted: пʼятницю, 3 серпня 2012 р. by v1v0zabra in
0

Ти сиділа за столом
А на столі розлила каву
Що до віршів моїх
Стікала

Була повільна й
Некваплива
А ти така собі
Ігрива

А ти така собі
Лукава
Допоки кава
Розмивала

Рядки що муза
Написала


03.08.2012

Очі їй слізьми наповнені

Posted: пʼятницю, 27 липня 2012 р. by v1v0zabra in
0

Мене часто питають, чи пишу я вірші просто, чи вони завжди комусь. На що я звісно ж відповідаю - одні комусь, інші просто, але завжди із думками, та почуттями до чогось, або когось. Оте моє черкання, що трохи нижче, суто для мене, і суто для однієї людини.

Очі їй слізьми наповнені
Серце стискає їй біль
Ноги ледь йдуть втомлені
Чи знайде вона свою ціль?

Розчиняються двері зачинені
Стихає емоційна метіль
Забула одкровення розказані
Не схожа вона на Еміль

27.07.2012

Суїцид. Слабкість?

Posted: четвер, 26 липня 2012 р. by v1v0zabra in
0

“Суїцид - це слабкість, і тільки зовсім слабкі люди йдуть із життя.” - Напевне це основна фраза, яку говорять, коли розмова заходить про самогубців. А чи справді це слабкість? Ви пробували? Ви знаєте як воно? Насправді все не так вже й просто, і не так вже й легко. А якщо поглянути на це все з іншого боку?  Самогубець робить свій вибір, нехай з різних причин, він просто втрачає віру в себе, віру в життя, в те, що він щось може змінити і робить свій, доволі складний, але рішучий вибір - самогубство. Тим самим він звільняє від свого існування певну територію, певні ресурси і все інше, даючи більше простору тим, хто бореться, і може щось змінити. А якщо тепер поглянути на життя тих, хто зазвичай і говорить от такі от фрази про самогубців. Ранок тієї звичайної людини починається із будильника, душу, кави, цигарки, поїздки на роботу, працювання в офісі до вечора, перемежовуючись тією ж кавою та цигарками (все те із напрочуд пихатою пикою), поїздки додому, вечері, сну. Зрідка коли щось змінюється. Такі люди одружуються, бо так зазвичай роблять всі, заводять дітей, бо вже типу час, мають на меті стандартну схему: сім’я, гарна робота, хороше авто, хороша квартира... І так все по колу. Який зміст життя такої людини? Можна звісно спихнути на дітей, але якщо та людина дійсно витрачає весь свій можливий час на дитину, виховуючи її, навчаючи і таке інше. Чи життя це, чи існування, від котрого звільняють себе ті, кого ми вважаємо слабкими? То хіба слабкі самогубці, чи просто набрались сміливості вирватись із кола просто існування без мети?

Ернест Хемінґуей. По кому подзвін.

Posted: вівторок, 24 липня 2012 р. by v1v0zabra in Мітки: , ,
0

Ернест Хемінґуей. По кому подзвін. (англ. For Whom the Bell Tolls.)




2 години до

Posted: суботу, 30 червня 2012 р. by v1v0zabra in
2


2 години до…
Зараз.
Хто я? Що я? Де я? Хто ці всі люди? Чому тут так шумно? Чому всі кричать? Чому всі метушаться? Занадто голосно все. Біль мене розриває. Пустка. Якось занадто пусто у середині. Немов я є, і в той час мене немає. Здається, що я десь не тут, що я зовсім в іншому місці, але я тут.  Що було перед цим відчуттям? Що було перед цим болем? Що було перед цим шумом? Що було перед цим криком? Що було перед цією тишею?
1 хвилина до.
Час мов зупинився, а всі мов завмерли. Такі заклопотані своїми власними проблемами. Ніхто не передчуває того, що станеться. Вони посміхаються. У них у всіх власні думки, власні проблеми. Хтось обирає каву. Он та компанія молодих людей набирає пиво, та щось до пива. Вони такі молоді та щасливі… Їх очі горять… Зовсім не мої, заповнені якоюсь пусткою, якої не зрозуміє мабуть ніхто. Он молода пара. Які вони щасливі. Весь час разом, поки дивлюсь на них. А їх очі, коли вони дивляться одне на одного, це неймовірно. Їх очі палають вогнем… Он пара, але вже з хлопчиком…

Я йшов лісом...

Posted: четвер, 28 червня 2012 р. by v1v0zabra in
0

Я йшов лісом, коли в одну мить усі мої думки зупинили свій неспинний плин, оголивши лише життєві рефлекси.
Нюх... Слух... Зір...
Я спостерігав за навколицею всмоктуючи в себе енергію Природи.
Я відчував себе частинкою, живою частинкою цієї системи.
Дерево... Дерево за деревом...
Пташки... Лис...
Дерево... Дерево...
Я вдивляюсь в дерева і бачу їх облиичя, що виточились зі стовбура. Вони дивляться на мене своїми дерев’яними очима, шепочуть до мене своїми дерев’яними губами, та мій недосконалий слух не може вловити той шепіт і розібрати його.
Я йшов все далі й далі, не дозволяючи тому шепотінню потьмарити мій розум.
І на зустріч мені вийшов вовк.
І був день, і була ніч...

25.06.2012

Я вже майже...

Posted: by v1v0zabra in
0

Я вже майже не відчуваю, коли моїм тілом повзають мурахи.  Я звик до них, вони звикли до мене, та й моє тіло все більше втрачає чутливість. Хотів би, щоб радше не відчував інший біль, а не фізичний, та розумію, що тоді фізичний біль звів би мене з розуму.
Із іншого боку, тоді б я не думав увесь час про тебе, й тоді те,  що вважається прокляттям, стало би моїм спасінням.
Мої ноги вкриті мурахами, мурахи на руках, на тілі...
Я мов людина-мурашник...
Чи можна це назвати єднанням із природою?

24.06.2012.

Звалитись посеред поля ...

Posted: by v1v0zabra in
0


Звалитись посеред поля лише з одним бажанням, щоб ти була поряд. Та ти не поряд, певне й не хочеш, бо якби хотіла, то була б. Десь в голову закралась думка: “А що я роблю тут на межі рідного краю?”
Я знаю відповідь на це питання, та не хочу її знати. Я не хочу розуміти відповідь, що я втікаю вже не від себе, а скоріше від тебе.
Мене більше не цікавлять мої питання, на які я так довго шукав відповідь.
Я знаю відповіді.
Я знаю, що я маю робити.
Я знаю, що я є.

І був день, і була ніч...


23.06.2012

Якби я писав книгу власних роздумів...

Posted: by v1v0zabra in
0

Якби я писав книгу власних роздумів, то тієї дурниці назбиралось би у кілька томів. Щоправда, це читати нікому б не схотілось, та цікавим би не здалось.  
Любителі природи могли б зараз мені позаздрити, бо я сиджу серед м’яти, звіробою, дзвіночків, мати-й-мачухи, та купи всякого іншого різнобарв’я імені котрому я не знаю.
То прохолодно, то припікає сонце. Вдалині я розглядаю село, хати, що здаються порожніми. Здаля чути гавкіт собак, хтось щось цьокає топором.
Їм зовсім немає діла до мене, мені до них, та перестрівшись на дорозі я скажу їм: “Добрий день”. Хтось змовчить, хтось із ввічливості відповість і буде дивитись подивованим поглядом в котрім читається: “А ти хто такий?”, хтось винесе напитись води, та запросить до столу, із радість вислухає мої історії, та злагодить перекусити в дорогу. Такі ми є... Люди... Такими, мабуть, й маємо бути.
А далі я знову в дорогу, що кличе мене самотнього.
Я озирнусь. Подякую Богу, що дарував мені таких привітних людей. Посміхнусь, та пошкандибаю у простір за горизонт.  

22.06.2012

Було б гарно сидіти тут...

Posted: вівторок, 26 червня 2012 р. by v1v0zabra in
0

Було б гарно сидіти тут, та записувати строкаті вирази у твіттер, зрідка відповідаючи тим, хто стали близькими.Та я зараз далеко від дому, далеко від інтернету, та й далеко від твіттеру.
Довкола мене поля, невеличкі ліси, десь зовсім поряд кордон. До найближчих будинків кілометри, на  чужім телефоні роумінґ, в руках блокнот та ручка, в голові думки, котрі ніхто не дізнається, та котрі змовчать навіки.
Можливо рукописи не горять, та я спалюю недописані вірші, недописані повісті, та початі романи.
Вони перетворюються на спалені сторінки книги мого життя. Шкода, що роки не можуть піти у вогонь вслід за сторінками.
Аркушем паперу повзають заклопотані своїми справами мурахи. Можливо, котрійсь із них й стане цікавим зачитати сторінки із мого блокнота, й вона почне читати, а там облишить ту дурну справу,та поповзе собі далі.
Пташки й надалі літають, мурахи й надалі повзають, мухи й надалі докучають, абджоли й надалі збирають пилок із м’яти перцевої.
Мої думки й надалі про тебе, про себе, про нас, про світ, про Всесвіт, про життя, про смерть, та про те, чи цікаво якійсь раптовій мурашці, що раптово заповзла до мого блокнота, читати мої записи.

21.06.2012

Письма в никуда.

Posted: by v1v0zabra in
0

Письма в никуда.

Что было в тебе настоящего? Ни имени, ни фантазии, ни чувств... Ты ворвалась как ураган, а ушла, словно мышонок, боясь хлопнуть дверью. Ты обвиняла меня, но, как оказалось, была виновата сама. Что осталось после всего? Осталось твое не осознание произошедшего и моя боль. Боль и злость на себя, от того, что я сам знал как все будет, но убеждал себя в том, что будет все совсем по-другому.  Что осталось еще? Воспоминания, стихи, фото... Воспоминания о том, что ты была самым чудесным, что со мной случалось. Но ты всего лишь была. Мои воспоминания выцветут словно старые кинопленки, и останется только то что было самым ярким между нами.

20.06.2012

І просто кохати...

Posted: суботу, 16 червня 2012 р. by v1v0zabra in
0


Зависати на кінчиках твоїх губ і залишатися непорушним поцілунком. Існувати десь у вакуумному просторі твого кохання на половині подиху, або ж мати один подих на двох. Завмирати серцем дивлячись на тебе й утопати у твоєму погляді. Розчинятися у тобі і залишатися єдиним з тобою назавжди. Брати до рук твої долоні, торкатися твоєї ніжної шкіри і зігрівати їх своїм гарячим подихом, боячись щоб ти не відчула холоду.
Ходити безкінечними полями, вкритими місячним сяйвом, тримаючись за руки і ховаючись у високих некошених вкритих росами травах, що обіймають тебе, цілують і лоскочуть тіло. Зупинятися на березі тихої річки, підіймати зірку котра скотилась до твоїх ніжок і ховати у твоєму курчавому волоссі. 

.{Под мелодию дождя}

Posted: пʼятницю, 8 червня 2012 р. by v1v0zabra in
0

Словно капли дождя 
Воспоминания уходят 
Прочь из меня 
И уже не помнят 

Почерк мой, лицо твое 
глаза мои. Слеза 
Разрезает лицо мое 
словно гроза небеса. 

Я не помню уже  
Как было тогда 
Твое лицо все реже 
Пробуждает меня ото сна 

Смерть [...]

Posted: by v1v0zabra in
0

«Смерть… Дивне якесь слово. Воно викликає страх  у кожного хто його чує, але не в мене. Хоча… Зараз мені, мабуть, страшно… Дуже страшно. Почну історію з початку. Лікарі віднайшли в мене страшну хворобу. Незліковний недуг скосив мене майже в повному розквіті молодих сил. Я тільки почав входити в доросле життя… Казали, що то моя схильність до письма мене підкосила, за допомогою постійних знущань, побоїв, нервових зривів. Мене їло нерозуміння. Через відсутність будь-якого толку я не залишився в лікарні, а переїхав до містечка Б., яке знаходилось не так вже й далеко від столиці К. Залишилось три тижні до того строку який дали мені лікарі, коли я, нарешті,отримав добру воля на творіння будь-чого. Не гаючи часу я одразу ж закінчив роман і ось… Дивовижно! Через два тижні мені надіслали листа з проханням дозволити надрукувати мій роман. 

0


Вечірній Київ

Posted: by v1v0zabra in
0

Стоячи посеред безмежно великого міста, як ніколи охоплює почуття самотності, і хочеться бігти… хочеться кричати… хочеться розридатися… 
Подих.Повітря вечірнього, безмежно великого, міста проникає в легені і разом із кров’ю летить до серця. 

{.Простые понятия}

Posted: by v1v0zabra in
0

{.Простые понятия}

{.Простые понятия}


Реквием: Раньше

Posted: by v1v0zabra in
0

Реквием: Раньше

 

Раньше сердце было полно любовью
Ныне же оно уничтожено болью.
Ну и что? Пускай тебя целует другой,
Мне с тобой быть не суждено судьбой

Ангел Небесный - храни меня.
Господь Всевышний - помилуй меня.


.Сутінки [або я знову пишу українською]

Posted: by v1v0zabra in
1

.Сутінки [або я знову пишу українською]
В сутінках місто
                          я у пітьмі
Куди не глянь
                          скрізь очі злі
Бруд лиш навколо
                              сіють усі
А на небі ангели 
                          беруть ноту "мі"

He lives in You.

Posted: четвер, 7 червня 2012 р. by v1v0zabra in
0

Він живе в тобі 

Ingonyama nengw' enamabala [Ось лев і тигр]  

Ніч  
І дух життя  
кличе  

Oh, oh, iyo  
Mamela [Слухай]  
Oh, oh, iyo  

Можливо ми вже навіть не люди?

Posted: by v1v0zabra in
0

Можливо ми вже навіть не люди? 

     Коли ми хочемо повеселитися й потішити своє самолюбство, ми граємось у кохання. Цяз атія безнадійна із самого початку. Коли нас кидають, то робимо із того всього таку трагедію, ніби весь світ розвалився на частини лише тому, що вразили наше самолюбство, яке ми називаємо душею. 

Письма в никуда

Posted: суботу, 12 травня 2012 р. by v1v0zabra in
0

1.

Наши мечты разбились, словно волны о камни на берегу того моря, у которого мы хотели постороить наш дом. Да... Сейчас это выглядит совсем странно, но когда-то мы мечтали жить вместе. В наших мыслях о будущем мы уже жили вместе. В наших мечтах мы гуляли по песчаному пляжу, на котором песок не был горячим, а был холоден настолько, чтобы приятно охлаждать. Мы ходили по щиколотку в воде, плескали друг на друга водой, смеялись. Мы постоянно говорили о чем-то имеющем смысл только для нас. О чем-то, что не здесь, а в каком-то мире фантазий созданном нами и для нас, который, однако, не отделим от мира реального. Мы возвращались поздно вечером в наш домик, который, как и мы, на берегу был единственным. До поздна смотрели на звезды, читали друг другу книги, и засыпали в обнимку. Просыпались мы тоже в обнимку. На столе ожидал еще в меру теплый кофе с тирамису. Вот такими беззаботными были дни наших фантазий.  У нас все было особым и по-своему. Даже свадьба у нас была особенная. Мы собирались прийти в ЗАГС одетые в футболки с забавными надписями, джинсы, кеды  и не дождавшись конца церемонии выхватить паспорты убежать на автобусе. У нас были мы. Но остались ты и я. Потому что были я и ты. Потому что могли быть мы. Всего лишь могли, но не стали.

11,05,2012

Той, що тумани плете.

Posted: середу, 9 травня 2012 р. by v1v0zabra in
1


Історія друга. Вовк: Той, що тумани плете.

Не верю, что люди пропали

Posted: неділю, 6 травня 2012 р. by v1v0zabra in
0

Нет, мы больше не пели
Ведь мы умолчали на век
Стихи наших песен сотлели
Их не прочтет человек

Не услышат острые уши
Голос из души на разрыв
Не увидят светлые души
Тех, что упали в обрыв

Какие еще идеалы
Остались вам на земле?
Не верю, что люди пропали.
Они затерялись в себе.


09.03.2012

Спорить до хрипоты

Posted: by v1v0zabra in
0

Спорить до хрипоты...
Но за ней немота?
Со смертью на ты
А жизнь все не та.

Я устал сражаться
С пеной у рта
Устал добиваться
Жизнь все не та...

За горизонтом підіймалося сонце

Posted: by v1v0zabra in
0

За горизонтом підіймалося сонце
Промінцями заглядало в віконце
Усміхалось, бавилось, гралось
На сніданок із нами зосталось

Ми йому пропонуємо чаю
А воно: “Чи буду не знаю!”
Ми йому пропонуємо кави
А воно репетує: “Забави!”

Бешкетує світить у очі
Обличчя ніжно лоскоче
“Бувай!” - під вечір шепоче
І йде, хоч і не хоче.



01.03.2012

Сердечко на дзеркалі.

Posted: by v1v0zabra in
0

Щосекунди згадував її запах який всю ніч зводив мене з розуму. Ліжко пусто й холодне, але ж не могло мені це все привидітись… Чи могло? Чорне, мов крило ворона, волосся, що спадало на тендітні плечі, а звідки скочувалось і прикривало її неймовірної краси груди. Кожна деталь її тіла стояла в мене перед очима. Смак її губ, її тіла і головне – її запах.  В ньому поєднувалась вся ніжність, свіжість, жіночність , пристрасть, звабливість… Жінка чи дияволиця? Міраж?

Владимир Тарасов: "Книга для героев"

Posted: середу, 2 травня 2012 р. by v1v0zabra in
0

Будет интересно поговорить с тем, кто прочел эту книгу. Имею надежду, что здесь такие есть.  Впервые познакомился с этой книгой  года 4 назад, по рекомендации одной моей любимой подруги. Поделился ею со своим другом, и она произвела на него не меньшее впечатление нежели на меня.

Ірен Роздобудько. Гудзик.

Posted: by v1v0zabra in Мітки: ,
0

Ірен Роздобудько. Гудзик.


“Гудзик” - роман, що у 2005 році отримав першу премію на літературному конкурсі “Коронація Слова”. У 2008 був екранізований під назвою “Пуговка” і на міжнародному кінофестивалі у Чорногорії отримав премію за кращий кіносценарій.

Джордж Мартін: Пісня Льоду й Полум'я

Posted: вівторок, 1 травня 2012 р. by v1v0zabra in Мітки: , , ,
0


Джордж Реймонд Річард Мартін (англ. George Raymond Richard Martin)
“Пісня Льоду й Полум’я” (англ. A Song of Ice and Fire)

 

1.
Зовсім не дивно, що в переліку прочитаного за останній час, вмістився і цей цикл. Хоча з іншого боку, прихильником фентезі мене не назвеш - скоріше навпаки. Все почалось із побаченого на просторах інтернету серіалу “A Game of Thrones/Гра Престолів”. Серіал знятий якісно, й є, якщо я не помиляюсь, наймасштабнішою і найдорожчою фентезі-постановкою. Але мова не буде й ти про серіал, а про його основу - цикл фентезі романів “Пісня Льоду і Полум’я”.

0


Хенк Муді “Бог ненавидить нас всіх” (Hank Moody: God Hates Us All)

Роман написаний головним героєм серіалу “Californication” Хенком Муді. Всі знають хто це такий, всі знають що це за серіал, то ж не дивно, що автори захотіли заробити ще й в такий спосіб. Хто дивився, той знає, що саме роман “God Hates Us All” приніс Хенку славу, й був екранізований під назвою “Ця шалена штучка кохання”.

Нотатка №2

Posted: понеділок, 16 квітня 2012 р. by v1v0zabra in
0

В подальшому, новини щодо самого блогу будуть озаглавлені саме таким способом. Як на мене, зручно.

По-перше, вітаю вас із Великоднем.
Дорогенькі мої, хай в кошик Вам ляжуть баранчик і паска, шматочок шинки, запашка ковбаска, і писанок кілька з корінчиком хрону. Хай пливе достаток до Вашого дому! Христос Воскрес!

По-друге, саме на цей прекрасний день, кількістьсть переглядів цього блогу перетнуло межу в 1 000. Дякую всім, хто мене читає!

По-третє, в найближчому майбутньому я планую звернути більше уваги на свій блог. Сподіваюсь, що в результаті з’являться цікаві спостереження\розповіді та й просто цікаві матеріали доповнені графічним матеріалом.

Дякую за увагу.

З повагою V.

Мой Левиафан

Posted: пʼятницю, 13 квітня 2012 р. by v1v0zabra in
0

Мой Левиафан


Когда выгонят меня
Из берегов родного края
Выть не буду уходя
Тоску своб усугубляя
Раздастя в небе грохот грома
С тронов свалятся цари
На лице моем истома
Снова взрежет борозды
От берегов родного дома
Отчалил я изгнанник их
Не увидать уже порога
Женский плач уже утих

Чорний Кінь

Posted: by v1v0zabra in
0

Чорний кінь


Вороний кінь не кваплячись брів лугом, зрідка схиляючи голову з розкішною довгою чорною гривою щоб поскубати травички. Вітер, мов дитя, гасав лугом із боку у бік й заніс запах зі згарища. Кінь внюхався й почав фиркати. Різко пекло ніс... Тому розвернувся й рушив у зворотньому напрямку, щоб якомога далі рушити від того смраду. Ледь-ледь перебираючи ногами й весь у крови йшов за тим конем козак.  Сорочка на нім була зовсім ізодрана, а про те що не біла, й мови не має бути. Шаровари були подібно сорочці ізодрані, змазані землею,попілом й усім, що могла трапитися у бійці... От тільки крови не було видно, бо були червоні... А ноги були босі. Чоботи десь згубив... Згубив і шапку... Згубив і шаблю... Й кінь вештався лугом без господаря...  Відходив не далеко, кроків на двадцять, трішки підпускав й знову відходив.

Ми з тобою

Posted: by v1v0zabra in
0

Ми з тобою знаємо чого вартий ранок після ночі безглуздості сліз і болю. Ми так багато заплатили за ті ночі. Раніше ми прокидались одночасно й в одному ліжку. Пізніше в одному ліжку але в різний час. Нарешті я вставав раніше, коли ти ще спала, або ж ти вставала до того як я прокинусь і йшла з дому. З часом ми стали прокидатися в різних чужих ліжках з чужими людьми поряд. Ми забули запах тіла один одного.

Не для мене

Posted: by v1v0zabra in
0

.Не для мене...


Якщо немає тебе, то як можу бути я?
Якби ж однина. Однак двоїна...

Все йдеш і йдеш від мене

Posted: by v1v0zabra in
0

Все йдеш і йдеш від мене
Надія є, що повернешся
Не пролунає крик до тебе:
"Благаю я, не йди, зостанься"

В голові ізрання присмак хмелю
Дивлюсь на тебе, з вуст "прокинься"
Не будем разом на вечерю
На самоті хтось з нас лишився

В смітник би викинути мрію
Що на частини серце рвала
А з нею, спантеличену надію
Що в час гіркий, скрутний мовчала.
28.12.2011

Віддатися пристрасті повністю...

Posted: понеділок, 9 квітня 2012 р. by v1v0zabra in
0

Мов вода, що заповнює легені коли ти намагаєшся дихати під водою мов риба
Твої нутрощі наповнює кохання що чипляється за ребра і не хоче виповзати
Холод пронизує твої кісти і серце замирає, ледь не перестаючи битися
Замість купи доречних питань не виникає більше жодного недоречного

Ми не існуємо у місті що ніколи не існувало

Posted: вівторок, 3 квітня 2012 р. by v1v0zabra in
0


Ми стоятимемо обійнявшись на пероні вокзалу

У вкритому туманом місті що ніколи не існувало
Наші губи наближатимуться до повного зближення
А думки шаленітимуть від міцного напруження

Каркання ворона

Posted: неділю, 1 квітня 2012 р. by v1v0zabra in
0


Ранок був морозним. Холод пробирав до кісток та, здавалось, оселявся в них, блукав нутром і робив з того нестерпно неприємно. Все було б простіше, якби поряд була вона. Саме вона, бо більше ніхто не був потрібен. На гілці одинокий, як і він сам, сидів ворон та понуро розглядав простір,  не звертаючи ніякої уваги на хлопця, що з такою цікавістю дивився на птаху.

Дощі спускались з гір

Posted: by v1v0zabra in
0

Дощі спускались з гір
Заходили у стомлене місто
Чай виливався із берегів
В чашці йому було тісно

Ми ловили відзвуки джазу
На вулицях майже пустих
Додому не бігли відразу
Хмар не злякавшись густих

Вдома чай виливався із чашки
Вдома кава тікала під стіл
На підвіконні стояли ромашки
Та дощі спускалися з гір

01.04.2012.

ShareThis