Не пишеш і не йдеш
не кличеш
І не шукатимеш
Тим більше не знайдеш
Світло у вікні
Комусь увімкнеш
Із кимось іншим
Вулицею йдеш
Спалені рядки
Не створять вірші
Ізнова усе не проживеш
Залишилось одне
Шукати втішні
Спогади
І може віднайдеш...
Суміш грації, ритміки, пристрасті, насолоди, легкої музики. Картина була надто чудовою, щоб її порушувати, тому я просто вийшов із квартири залишивши свою дівчину поверхи якогось мудака. Перед очима й досі стояла сцена ніжності, задоволення на її обличчі... Він мав її в моїй квартирі, на моєму ліжку... Нехай дівчину не можна привласнити, бо то є істота вільна, але це моя квартира, це моє ліжко, і це зовсім не етично по відношенню до мене. Залишки романтики в голові добив ногами, і повернувся до квартири. Тепер він був із верху. Що ж, тим зручніше. Якщо чесно, ідіотський вираз обличчя у людей під час сексу.
Я, як і раніше, зовсім не розуміюсь на політиці, але навіть мого не розуміння достатньо для того, щоб зрозуміти той факт, що нас десь конкретно так наїбали надурили. Дурнуватий закон про мову, заборона мітингів, заборона говорити правду в мережі... Щоправда я наївно думав, що прийняття закону про мови матиме дещо інший ефект. Але сьогодні після прочитання матеріалу про внесення змін до Кримінального та Кримінально-Процесуального кодексу мені згадалась давня япоська мудрість: "Коваль погано підкував коня. Кінь загубив підкову. Через коня вчасно не була доставлена грамота. Через недоставлену грамоту генерал не зміг здійснити правильний маневр. Через те, що генерал не здійснив маневр, війну програли". Звучить якось надто голосно, і здається до чого ж тут це...
Ось так
Колись
Ми не забудем
поснути
Та забудемо
прокинутись
Наші серця
поснувши
Зупиняться
Навіть кров
у венах посне
та зупиниться
І на ранок ті
що прокинулись
Вмиються
замість росів
слізьми
Замість добранок
помоляться
І їхнє життя
ненавдовго
зупиниться