Нотатка №2

Posted: понеділок, 16 квітня 2012 р. by v1v0zabra in
0

В подальшому, новини щодо самого блогу будуть озаглавлені саме таким способом. Як на мене, зручно.

По-перше, вітаю вас із Великоднем.
Дорогенькі мої, хай в кошик Вам ляжуть баранчик і паска, шматочок шинки, запашка ковбаска, і писанок кілька з корінчиком хрону. Хай пливе достаток до Вашого дому! Христос Воскрес!

По-друге, саме на цей прекрасний день, кількістьсть переглядів цього блогу перетнуло межу в 1 000. Дякую всім, хто мене читає!

По-третє, в найближчому майбутньому я планую звернути більше уваги на свій блог. Сподіваюсь, що в результаті з’являться цікаві спостереження\розповіді та й просто цікаві матеріали доповнені графічним матеріалом.

Дякую за увагу.

З повагою V.

Мой Левиафан

Posted: пʼятницю, 13 квітня 2012 р. by v1v0zabra in
0

Мой Левиафан


Когда выгонят меня
Из берегов родного края
Выть не буду уходя
Тоску своб усугубляя
Раздастя в небе грохот грома
С тронов свалятся цари
На лице моем истома
Снова взрежет борозды
От берегов родного дома
Отчалил я изгнанник их
Не увидать уже порога
Женский плач уже утих

Чорний Кінь

Posted: by v1v0zabra in
0

Чорний кінь


Вороний кінь не кваплячись брів лугом, зрідка схиляючи голову з розкішною довгою чорною гривою щоб поскубати травички. Вітер, мов дитя, гасав лугом із боку у бік й заніс запах зі згарища. Кінь внюхався й почав фиркати. Різко пекло ніс... Тому розвернувся й рушив у зворотньому напрямку, щоб якомога далі рушити від того смраду. Ледь-ледь перебираючи ногами й весь у крови йшов за тим конем козак.  Сорочка на нім була зовсім ізодрана, а про те що не біла, й мови не має бути. Шаровари були подібно сорочці ізодрані, змазані землею,попілом й усім, що могла трапитися у бійці... От тільки крови не було видно, бо були червоні... А ноги були босі. Чоботи десь згубив... Згубив і шапку... Згубив і шаблю... Й кінь вештався лугом без господаря...  Відходив не далеко, кроків на двадцять, трішки підпускав й знову відходив.

Ми з тобою

Posted: by v1v0zabra in
0

Ми з тобою знаємо чого вартий ранок після ночі безглуздості сліз і болю. Ми так багато заплатили за ті ночі. Раніше ми прокидались одночасно й в одному ліжку. Пізніше в одному ліжку але в різний час. Нарешті я вставав раніше, коли ти ще спала, або ж ти вставала до того як я прокинусь і йшла з дому. З часом ми стали прокидатися в різних чужих ліжках з чужими людьми поряд. Ми забули запах тіла один одного.

Не для мене

Posted: by v1v0zabra in
0

.Не для мене...


Якщо немає тебе, то як можу бути я?
Якби ж однина. Однак двоїна...

Все йдеш і йдеш від мене

Posted: by v1v0zabra in
0

Все йдеш і йдеш від мене
Надія є, що повернешся
Не пролунає крик до тебе:
"Благаю я, не йди, зостанься"

В голові ізрання присмак хмелю
Дивлюсь на тебе, з вуст "прокинься"
Не будем разом на вечерю
На самоті хтось з нас лишився

В смітник би викинути мрію
Що на частини серце рвала
А з нею, спантеличену надію
Що в час гіркий, скрутний мовчала.
28.12.2011

Віддатися пристрасті повністю...

Posted: понеділок, 9 квітня 2012 р. by v1v0zabra in
0

Мов вода, що заповнює легені коли ти намагаєшся дихати під водою мов риба
Твої нутрощі наповнює кохання що чипляється за ребра і не хоче виповзати
Холод пронизує твої кісти і серце замирає, ледь не перестаючи битися
Замість купи доречних питань не виникає більше жодного недоречного

Ми не існуємо у місті що ніколи не існувало

Posted: вівторок, 3 квітня 2012 р. by v1v0zabra in
0


Ми стоятимемо обійнявшись на пероні вокзалу

У вкритому туманом місті що ніколи не існувало
Наші губи наближатимуться до повного зближення
А думки шаленітимуть від міцного напруження

Каркання ворона

Posted: неділю, 1 квітня 2012 р. by v1v0zabra in
0


Ранок був морозним. Холод пробирав до кісток та, здавалось, оселявся в них, блукав нутром і робив з того нестерпно неприємно. Все було б простіше, якби поряд була вона. Саме вона, бо більше ніхто не був потрібен. На гілці одинокий, як і він сам, сидів ворон та понуро розглядав простір,  не звертаючи ніякої уваги на хлопця, що з такою цікавістю дивився на птаху.

Дощі спускались з гір

Posted: by v1v0zabra in
0

Дощі спускались з гір
Заходили у стомлене місто
Чай виливався із берегів
В чашці йому було тісно

Ми ловили відзвуки джазу
На вулицях майже пустих
Додому не бігли відразу
Хмар не злякавшись густих

Вдома чай виливався із чашки
Вдома кава тікала під стіл
На підвіконні стояли ромашки
Та дощі спускалися з гір

01.04.2012.

ShareThis