Каркання ворона
Posted: неділю, 1 квітня 2012 р. by v1v0zabra in
0
Ранок був морозним. Холод пробирав до кісток та, здавалось, оселявся в них, блукав нутром і робив з того нестерпно неприємно. Все було б простіше, якби поряд була вона. Саме вона, бо більше ніхто не був потрібен. На гілці одинокий, як і він сам, сидів ворон та понуро розглядав простір, не звертаючи ніякої уваги на хлопця, що з такою цікавістю дивився на птаху.
Дуже захотілось випити чогось гарячого. Хотілося кави, та навіть чай втамував би його спрагу і бажання внутрішньо зігрітись. Вирішив піти у ва-банк, та поїхати прямісінько до неї. Ворон добряче каркнув хлопцеві у слід, той обернувся, та кивнув птасі в знак подяки. Було ще надто рано, але майже пустий транспорт вже снував пустими венами та артеріями міста. Все це зробило можливим швидку, та певною мірою комфортну дорогу до неї. В дорозі навіть не задумався, як віднесеться до його неочікуваного ранкового візиту, напевне, неприємного. Минуло два місяці із тих пір, коли вони бачились востаннє і востаннє говорили. Хлопця все мучило, що він дозволив коханій дівчині так просто піти, але розумів, що має пройти час до того моменту, коли їхні погляди знову зіткнуться. Скільки часу треба для того, щоб виникла іскра не ненависті, а кохання, він не знав. Ніхто не знає відповіді на таке питання. Відчуття у середині тягнуло його і кричало: “Пора”. Через те й їхав із рання до неї.
Дуже захотілось випити чогось гарячого. Хотілося кави, та навіть чай втамував би його спрагу і бажання внутрішньо зігрітись. Вирішив піти у ва-банк, та поїхати прямісінько до неї. Ворон добряче каркнув хлопцеві у слід, той обернувся, та кивнув птасі в знак подяки. Було ще надто рано, але майже пустий транспорт вже снував пустими венами та артеріями міста. Все це зробило можливим швидку, та певною мірою комфортну дорогу до неї. В дорозі навіть не задумався, як віднесеться до його неочікуваного ранкового візиту, напевне, неприємного. Минуло два місяці із тих пір, коли вони бачились востаннє і востаннє говорили. Хлопця все мучило, що він дозволив коханій дівчині так просто піти, але розумів, що має пройти час до того моменту, коли їхні погляди знову зіткнуться. Скільки часу треба для того, щоб виникла іскра не ненависті, а кохання, він не знав. Ніхто не знає відповіді на таке питання. Відчуття у середині тягнуло його і кричало: “Пора”. Через те й їхав із рання до неї.
Реакції, з якою вона зустріла його вже ж точно не очікував. Двері відчинила за хвилину, одягнута, і в пів обличчя нафарбована. Очікував все, але не це. Головні сюрпризи залишились на пізніше, а в дверях вона лише із великими очима сказала: “Заходь”. Сіли на застелене ліжко і мовчки дивились на підлогу. Здивовані, не знаючи, що ж сказати одне одному.
“Вибач мене” - подумав він, “Вибач мене” - подумала вона, а замість того, щоб це сказати, сказали інше, та ще й одночасно: “Як ти?”.
- Вибач, що приїхав так ізрання. Я не можу без тебе більше. Ці два місяці для мене були, мов без дихання...
- А я тут зібралась до тебе їхати... Зібрала речі... Ось збиралась на маршрутку...
- Що правда?
- Ага.
Вони все продовжували дивитися на підлогу не підводячи погляду. Якось дивно відхилились, хоча хотіли злитись тілами прямісінько зараз.
- А можна я собі чаю зроблю?
Дівчина з ще більшими очима повернулась і подивилась на хлопця.
- Що?
- Ну... Чаю. Я просто замерз дуже, і дуже хочеться чогось гарячого.
- Може тебе супом нагодувати, а потім чаю?
- А можна?
- Ти так питаєш, ніби не вдома.
За вікном самотньо сидів ворон та всміхаючись дивився у вікно. На кухні сидів його улюбленець і щасливо дивився на свою кохану, їв суп, та очікував чай. Створювалась мила картина родинного затишку. Всі були вдома, і всі були поряд, всі були щасливі.
- А можна я тобі в чомусь зізнаюсь?
Хлопець поперхнувся.
- В тебе був хтось інший??
- Дурний... Ні! Як же тобі сказати... Я в дуже цікавому стані...
- В плані?..
- Ну... Здогадайся.
- Тобто ти мене хочеш?
- Та ні!
- Тобто не хочеш?
- Та я не про це! Я вагітна!
Хлопець зблід, а ворон ще сильніше та радісніше каркнув, немов насміхаючись над нещасним. В очах стояв шок, подив, питання... А за цим усим поставало дещо інше.
- Давно?
- Я тобі хотіла сказати ще тоді, коли ми посварились. Але вирішила, що тобі треба відпочити від мене.
- А який місяць?
- Четвертий.
Ворон ще більш єхидно крутився гілкою, та вертів хвостом. Розмахував крила та неймовірно тішився дивлячись на обличчя шокованого хлопця.
- Це... Ти... Хм...
Тепер в очах дівчини був шок. Ще більший шок у її очах був, коли хлопець несподівано підскочив зі стільця та ледь не перекинув стола. Ворон аж із гілки впав, та ледь встиг розкласти крила і метнутись вгору, грізно каркнувши, немов сварячись на свою необережність.
- Це ж прекрасно!!!
Ворон сів на землю і почав пішки йти. Його місія була завершена, тож тепер треба було дати спокій закоханим залишивши їх на самоті. Пройшовся вуличкою під будинком, грізно каркнув надриваючи повітря, та махнувши чорними крилами полетів геть.