[V]

Мов вода, що заповнює легені коли ти намагаєшся дихати під водою мов риба
Твої нутрощі наповнює кохання що чипляється за ребра і не хоче виповзати
Холод пронизує твої кісти і серце замирає, ледь не перестаючи битися
Замість купи доречних питань не виникає більше жодного недоречного
Ти вже не існуєш у просторі реального життя і не є його складовою
Ти десь там за хмарами де не існує нічого окрім безкрилих мрій
Що піднялись туди на плечах таких же закоханих як і ти
Вони не спускаються а ваблять все нові жертви

Достатньо дурні щоб віддатися пристрасті повністю і згоріти у вогні блаженства
Так і не зрозумівши що в них був шанс на життя та яке то життя коли ти без неї
Коли ти не відчуваєш вогню що спалює все твоє єство  і притягує все ближче
Щоб знищити наситившись твоїми почуттями і твоєю життєвою силою

Холодні скроні на яких ніколи не з’являться сивини ще більше холодить вітер
Вітер що паморочить голову ілюзією повної відчайдушної свободи
Але зашморг на серці повільно стискається і холодні пазурі
Все сильніше врізаються в ніжні соковитого м’язи епікарду

Варто тільки смикнутися розуміючи що скоро тобі кінець як пазурі почнуть різати
Виконуючи свою чорну роботу залишаючи за собою криваві стрічки розрізів
Випускаючи кров і не залишаючи жертві надії на подальше життя