2 години до

Posted: субота, 30 червня 2012 р. by v1v0zabra in
2


2 години до…
Зараз.
Хто я? Що я? Де я? Хто ці всі люди? Чому тут так шумно? Чому всі кричать? Чому всі метушаться? Занадто голосно все. Біль мене розриває. Пустка. Якось занадто пусто у середині. Немов я є, і в той час мене немає. Здається, що я десь не тут, що я зовсім в іншому місці, але я тут.  Що було перед цим відчуттям? Що було перед цим болем? Що було перед цим шумом? Що було перед цим криком? Що було перед цією тишею?
1 хвилина до.
Час мов зупинився, а всі мов завмерли. Такі заклопотані своїми власними проблемами. Ніхто не передчуває того, що станеться. Вони посміхаються. У них у всіх власні думки, власні проблеми. Хтось обирає каву. Он та компанія молодих людей набирає пиво, та щось до пива. Вони такі молоді та щасливі… Їх очі горять… Зовсім не мої, заповнені якоюсь пусткою, якої не зрозуміє мабуть ніхто. Он молода пара. Які вони щасливі. Весь час разом, поки дивлюсь на них. А їх очі, коли вони дивляться одне на одного, це неймовірно. Їх очі палають вогнем… Он пара, але вже з хлопчиком…

Читати далі »

Я йшов лісом...

Posted: четвер, 28 червня 2012 р. by v1v0zabra in
0

Я йшов лісом, коли в одну мить усі мої думки зупинили свій неспинний плин, оголивши лише життєві рефлекси.
Нюх... Слух... Зір...
Я спостерігав за навколицею всмоктуючи в себе енергію Природи.
Я відчував себе частинкою, живою частинкою цієї системи.
Дерево... Дерево за деревом...
Пташки... Лис...
Дерево... Дерево...
Я вдивляюсь в дерева і бачу їх облиичя, що виточились зі стовбура. Вони дивляться на мене своїми дерев’яними очима, шепочуть до мене своїми дерев’яними губами, та мій недосконалий слух не може вловити той шепіт і розібрати його.
Я йшов все далі й далі, не дозволяючи тому шепотінню потьмарити мій розум.
І на зустріч мені вийшов вовк.
І був день, і була ніч...

25.06.2012

Я вже майже...

Posted: by v1v0zabra in
0

Я вже майже не відчуваю, коли моїм тілом повзають мурахи.  Я звик до них, вони звикли до мене, та й моє тіло все більше втрачає чутливість. Хотів би, щоб радше не відчував інший біль, а не фізичний, та розумію, що тоді фізичний біль звів би мене з розуму.
Із іншого боку, тоді б я не думав увесь час про тебе, й тоді те,  що вважається прокляттям, стало би моїм спасінням.
Мої ноги вкриті мурахами, мурахи на руках, на тілі...
Я мов людина-мурашник...
Чи можна це назвати єднанням із природою?

24.06.2012.

Звалитись посеред поля ...

Posted: by v1v0zabra in
0


Звалитись посеред поля лише з одним бажанням, щоб ти була поряд. Та ти не поряд, певне й не хочеш, бо якби хотіла, то була б. Десь в голову закралась думка: “А що я роблю тут на межі рідного краю?”
Я знаю відповідь на це питання, та не хочу її знати. Я не хочу розуміти відповідь, що я втікаю вже не від себе, а скоріше від тебе.
Мене більше не цікавлять мої питання, на які я так довго шукав відповідь.
Я знаю відповіді.
Я знаю, що я маю робити.
Я знаю, що я є.

І був день, і була ніч...


23.06.2012

Якби я писав книгу власних роздумів...

Posted: by v1v0zabra in
0

Якби я писав книгу власних роздумів, то тієї дурниці назбиралось би у кілька томів. Щоправда, це читати нікому б не схотілось, та цікавим би не здалось.  
Любителі природи могли б зараз мені позаздрити, бо я сиджу серед м’яти, звіробою, дзвіночків, мати-й-мачухи, та купи всякого іншого різнобарв’я імені котрому я не знаю.
То прохолодно, то припікає сонце. Вдалині я розглядаю село, хати, що здаються порожніми. Здаля чути гавкіт собак, хтось щось цьокає топором.
Їм зовсім немає діла до мене, мені до них, та перестрівшись на дорозі я скажу їм: “Добрий день”. Хтось змовчить, хтось із ввічливості відповість і буде дивитись подивованим поглядом в котрім читається: “А ти хто такий?”, хтось винесе напитись води, та запросить до столу, із радість вислухає мої історії, та злагодить перекусити в дорогу. Такі ми є... Люди... Такими, мабуть, й маємо бути.
А далі я знову в дорогу, що кличе мене самотнього.
Я озирнусь. Подякую Богу, що дарував мені таких привітних людей. Посміхнусь, та пошкандибаю у простір за горизонт.  

22.06.2012

Було б гарно сидіти тут...

Posted: вівторок, 26 червня 2012 р. by v1v0zabra in
0

Було б гарно сидіти тут, та записувати строкаті вирази у твіттер, зрідка відповідаючи тим, хто стали близькими.Та я зараз далеко від дому, далеко від інтернету, та й далеко від твіттеру.
Довкола мене поля, невеличкі ліси, десь зовсім поряд кордон. До найближчих будинків кілометри, на  чужім телефоні роумінґ, в руках блокнот та ручка, в голові думки, котрі ніхто не дізнається, та котрі змовчать навіки.
Можливо рукописи не горять, та я спалюю недописані вірші, недописані повісті, та початі романи.
Вони перетворюються на спалені сторінки книги мого життя. Шкода, що роки не можуть піти у вогонь вслід за сторінками.
Аркушем паперу повзають заклопотані своїми справами мурахи. Можливо, котрійсь із них й стане цікавим зачитати сторінки із мого блокнота, й вона почне читати, а там облишить ту дурну справу,та поповзе собі далі.
Пташки й надалі літають, мурахи й надалі повзають, мухи й надалі докучають, абджоли й надалі збирають пилок із м’яти перцевої.
Мої думки й надалі про тебе, про себе, про нас, про світ, про Всесвіт, про життя, про смерть, та про те, чи цікаво якійсь раптовій мурашці, що раптово заповзла до мого блокнота, читати мої записи.

21.06.2012

Письма в никуда.

Posted: by v1v0zabra in
0

Письма в никуда.

Что было в тебе настоящего? Ни имени, ни фантазии, ни чувств... Ты ворвалась как ураган, а ушла, словно мышонок, боясь хлопнуть дверью. Ты обвиняла меня, но, как оказалось, была виновата сама. Что осталось после всего? Осталось твое не осознание произошедшего и моя боль. Боль и злость на себя, от того, что я сам знал как все будет, но убеждал себя в том, что будет все совсем по-другому.  Что осталось еще? Воспоминания, стихи, фото... Воспоминания о том, что ты была самым чудесным, что со мной случалось. Но ты всего лишь была. Мои воспоминания выцветут словно старые кинопленки, и останется только то что было самым ярким между нами.

20.06.2012

І просто кохати...

Posted: субота, 16 червня 2012 р. by v1v0zabra in
0


Зависати на кінчиках твоїх губ і залишатися непорушним поцілунком. Існувати десь у вакуумному просторі твого кохання на половині подиху, або ж мати один подих на двох. Завмирати серцем дивлячись на тебе й утопати у твоєму погляді. Розчинятися у тобі і залишатися єдиним з тобою назавжди. Брати до рук твої долоні, торкатися твоєї ніжної шкіри і зігрівати їх своїм гарячим подихом, боячись щоб ти не відчула холоду.
Ходити безкінечними полями, вкритими місячним сяйвом, тримаючись за руки і ховаючись у високих некошених вкритих росами травах, що обіймають тебе, цілують і лоскочуть тіло. Зупинятися на березі тихої річки, підіймати зірку котра скотилась до твоїх ніжок і ховати у твоєму курчавому волоссі. 

Читати далі »

.{Под мелодию дождя}

Posted: пʼятниця, 8 червня 2012 р. by v1v0zabra in
0

Словно капли дождя 
Воспоминания уходят 
Прочь из меня 
И уже не помнят 

Почерк мой, лицо твое 
глаза мои. Слеза 
Разрезает лицо мое 
словно гроза небеса. 

Я не помню уже  
Как было тогда 
Твое лицо все реже 
Пробуждает меня ото сна 

Читати далі »

Смерть [...]

Posted: by v1v0zabra in
0

«Смерть… Дивне якесь слово. Воно викликає страх  у кожного хто його чує, але не в мене. Хоча… Зараз мені, мабуть, страшно… Дуже страшно. Почну історію з початку. Лікарі віднайшли в мене страшну хворобу. Незліковний недуг скосив мене майже в повному розквіті молодих сил. Я тільки почав входити в доросле життя… Казали, що то моя схильність до письма мене підкосила, за допомогою постійних знущань, побоїв, нервових зривів. Мене їло нерозуміння. Через відсутність будь-якого толку я не залишився в лікарні, а переїхав до містечка Б., яке знаходилось не так вже й далеко від столиці К. Залишилось три тижні до того строку який дали мені лікарі, коли я, нарешті,отримав добру воля на творіння будь-чого. Не гаючи часу я одразу ж закінчив роман і ось… Дивовижно! Через два тижні мені надіслали листа з проханням дозволити надрукувати мій роман. 

Читати далі »

.Remember, remember... мій переклад українською і російською.

Posted: by v1v0zabra in
0


Читати далі »

Вечірній Київ

Posted: by v1v0zabra in
0

Стоячи посеред безмежно великого міста, як ніколи охоплює почуття самотності, і хочеться бігти… хочеться кричати… хочеться розридатися… 
Подих.Повітря вечірнього, безмежно великого, міста проникає в легені і разом із кров’ю летить до серця. 

Читати далі »

{.Простые понятия}

Posted: by v1v0zabra in
0

{.Простые понятия}

{.Простые понятия}


Читати далі »

Реквием: Раньше

Posted: by v1v0zabra in
0

Реквием: Раньше

 

Раньше сердце было полно любовью
Ныне же оно уничтожено болью.
Ну и что? Пускай тебя целует другой,
Мне с тобой быть не суждено судьбой

Ангел Небесный - храни меня.
Господь Всевышний - помилуй меня.

Читати далі »

.Сутінки [або я знову пишу українською]

Posted: by v1v0zabra in
1

.Сутінки [або я знову пишу українською]
В сутінках місто
                          я у пітьмі
Куди не глянь
                          скрізь очі злі
Бруд лиш навколо
                              сіють усі
А на небі ангели 
                          беруть ноту "мі"

Читати далі »

He lives in You.

Posted: четвер, 7 червня 2012 р. by v1v0zabra in
0

Він живе в тобі 

Ingonyama nengw' enamabala [Ось лев і тигр]  

Ніч  
І дух життя  
кличе  

Oh, oh, iyo  
Mamela [Слухай]  
Oh, oh, iyo  

Читати далі »

Можливо ми вже навіть не люди?

Posted: by v1v0zabra in
0

Можливо ми вже навіть не люди? 

     Коли ми хочемо повеселитися й потішити своє самолюбство, ми граємось у кохання. Цяз атія безнадійна із самого початку. Коли нас кидають, то робимо із того всього таку трагедію, ніби весь світ розвалився на частини лише тому, що вразили наше самолюбство, яке ми називаємо душею. 

Читати далі »

ShareThis