[V]

«Смерть… Дивне якесь слово. Воно викликає страх  у кожного хто його чує, але не в мене. Хоча… Зараз мені, мабуть, страшно… Дуже страшно. Почну історію з початку. Лікарі віднайшли в мене страшну хворобу. Незліковний недуг скосив мене майже в повному розквіті молодих сил. Я тільки почав входити в доросле життя… Казали, що то моя схильність до письма мене підкосила, за допомогою постійних знущань, побоїв, нервових зривів. Мене їло нерозуміння. Через відсутність будь-якого толку я не залишився в лікарні, а переїхав до містечка Б., яке знаходилось не так вже й далеко від столиці К. Залишилось три тижні до того строку який дали мені лікарі, коли я, нарешті,отримав добру воля на творіння будь-чого. Не гаючи часу я одразу ж закінчив роман і ось… Дивовижно! Через два тижні мені надіслали листа з проханням дозволити надрукувати мій роман. 


Недивним є те, що моє життя вийшло за рамки трьох тижнів. Лікарі казали що то вселіки (яких я не приймаю і до сьогодні). Так повторилось ще шість разів. Я розбагатів… Почав відвідувати найдорожчі вистави, ресторани, магазини… Часто ночі проводив у гуляннях. З часу друку моєї останньої книги пройшло три місяці. Якось вранці я прокинувся від страшенного болю. Цілий день я мучився незнаючи куди подітися, допоки ввечері не написав новелу. Біль одразу ж почала вщухати і за якихось кілька хвилин зовсім зникла. Мою голову захопила капризна ідея ніби біль і перо взаємопов’язані. Спочатку я жахнувся, а потім мене пробрав сміх. Це було божественною милістю: Я живу поки я пишу! Ха-ха-ха! Почався злет. Я постійно радував публіку свіжими романами, новелами, повістями та інколи й п’єсами. 
Я був улюбленцем всіх і вся. Але сталась одна подія, яка відіграла вирішальну роль в моїй долі. Сталось так… О, Боже… Як я плачу коли пригадую той час…Нікчема! Дурень! Ох… Який же я був тоді дурень. Тоді я вже мав дружину і двох діточок. Господи… Я завів інтрижку з актрисою… З того вечора коли моя кохана М. дізналась, моє життя перетворилось у пекло на землі. О, Ясоне… Чом і мене спіткала доля твоя? Вона вбила діточок… Апотім вистрибнула з вікна… 
Я хотів себе вбити… Всі мої спроби були марні! Я не міг померти! А ще я більше не міг писати… Не міг написати…нічого. Я пив каву літрами… Я знесилі ввід болю… я розорився… Мене покинули всі «друзі»… І ось… Я відчуваю її. Я зараз сиджу дивлячись у розчинене вікно і крізь гуркіт машин чую її безшумне і невблаганне приближення. Крик розриває мою душу – Смерть.Чи страшно мені? Вже не знаю.Я вже нічого не знаю. Шум… Гул… Будівля тряс… » 
Вніч з 30 листопада на 1 грудня будівля колись відомого письменника звалилась,похоронивши під собою свого хазяїна.