[V]

Можливо ми вже навіть не люди? 

     Коли ми хочемо повеселитися й потішити своє самолюбство, ми граємось у кохання. Цяз атія безнадійна із самого початку. Коли нас кидають, то робимо із того всього таку трагедію, ніби весь світ розвалився на частини лише тому, що вразили наше самолюбство, яке ми називаємо душею. 

     Навіть коли ми кидаємо того ким тішили своє самолюбство, ми жаліємось, як нам було погано, яка нікчемна та людина, хоча насправді із самого початку всі все знали... Але ж треба зробити із себе жертву.          А чи беремо до уваги той факт в якому ми робимо боляче людині яка просто жила без нас? Ми без дозволу втручаємось в її життя, знущаємось, а потім кидаємо 
плачучи сьяк нам боляче зробили. 
      Й хто нікчема, та невдаха? 
     Люди не всі егоїсти. Є люди які просто віддають тепло, а ми в своїй сірій ницості,хлюпочучись в своєму зухвальстві й егоїзмі знищуємо все те своїм безвір'ям й скептицизмом. 
     Миговоримо, що кохання немає, що немає вічного кохання тоді, коли самі по-справжньому не кохали жодної секунди. 
     Ми кажемо, що немає добрих людей тому що самі злі. 
     Ми жаліємось на те, що нас ніхто не кохає в той час, коли самі всіх ненавидимо. 
     Ми хочемо кращого життя в той час коли нічого для покращення не робимо. 
     Ми все чекаємо час на дії і не помічаємо того, що момент тут і зараз. 
     Ми всі бідні й нещасні, не схильні до дії. 
     І тільки крок тут і зараз, 
тільки щира посмішка, 
тільки повна самовіддача 
зможуть виправити, хоч трішки того, що ми встигає монатворити за день. 
     Ми думаємо, що нас рятує алкоголь, шукаємо у ньому спасіння, а знаходимо свій кінець. 
     Ми злимось один на одного за якісь дрібниці... Ми вже більше не вміємо просити вибачення й тим більше прощати... 
Нам на це більше не вистачає себе. 

     Може ми вже навіть й не люди? 

09.03.11