Вечірній Київ
Posted: пʼятницю, 8 червня 2012 р. by v1v0zabra in
0
Стоячи посеред безмежно великого міста, як ніколи охоплює почуття самотності, і хочеться бігти… хочеться кричати… хочеться розридатися…
Подих.Повітря вечірнього, безмежно великого, міста проникає в легені і разом із кров’ю летить до серця.
Кожна клітина мого організму проникається любов*ю, жагою до життя, жагою руху.
Забувши про біль я думаю лише про тебе.
Я думаю про тебе в самотності, посеред безмежно великого, вечірнього міста, наповненого безмежною кількістю безмежно самотніх людей.
Я дивлюся в їх скляні очі і бачу лише пустоту. Шлях до безодні що пролягає крізь їх душі. Я дивлюся навколо і бачу неземну красу великого, безмежно великого для нас, і неперевершено-фантастичного, Вечірнього Києва.
Вони його не бачать. Вони його не чують. Вони його не відчувають.
Біль раптово збиває мене з ніг і пронизує кожну мою частинку.
Повіки стискаються і з під них виступають сльози. Сльози болю, що скочуються по впалих щоках.
На обличчі проступає посмішка викривлена болем.
Я різко вдихаю аромат безмежно великого, містерично прекрасного Вечірнього Києва і біль відходить… Відступає безсила перед життєдайною силою рідного, безмежно великого, казковоговечірнього міста.
Перебитий стрілою болю твій образ знову зявляється перед моїми очима.
Як я хочу щоб цей димний аромат фантазії, навіяний подихом безмежно великого, бескінечно самотнього міста, став реальним.
Але чидозволить це старее місто?